26 квітня 1986 відбулася найстрашніша атомна техногенна катастрофа в історії людства, яка вбила тисячі людей, а покалічила та нашкодила здоров’ю мільйонам. Сьогодні 30 років з дня тієї трагедії. Що ми маємо через три десятиріччя?

На жаль, спорудження саркофагу все досі в процесі, крім того чимало світових лідерів вклали мільйони доларів у його спорудження, але як часто в нас буває – на трагедії заробляють. 30-кілометрова зона перетворилася у майже безлюдний куточок з яким-небуть контролем та без природозаповідного статусу, як це зробили в Білорусі.

Актуальною є і дискусія про пільги для ліквідаторів і пільги для 3 і 4 зони відчуження. Якщо ліквідаторам не давати коштів та лікування – це гріх, то про зони зовсім інше питання. Адже далеко не всюди вже є безкоштовне харчування в школах та дитсадках, а з досягнення повноліття посвідчення 4 зони анульовується. То чи варто тримати зони для пільг, яких майже нема? Чи краще вкласти ці гроші в лікування тих, хто постраждав. Але в нас як завжди все робиться через одне місце. Ми ж маємо надію, що рано чи пізно нова влада вирішить це питання правильно, забезпечивши гідні умови для лікування та профілактики тих, хто віддав частину свого здоров’я через цю трагедію.

чорно

Leave a comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Solve : *
24 − 17 =


shares
Scroll Up