У річницю створення дивізії “Галичина”, яка брала участь у Другій світовій війні, як 14-та гренадерська дивізія Ваффен СС, хотів би донести до наших підписників одну зі сторінок української історії, яку мало хто зараз бажає відкривати, а до Майдану то взагалі ніхто не бажав. Ми з вами особистості здатні до аналітичного і критичного мислення, тому я не буду нав’язувати у трьох реченнях власну думку, як це роблять чимало інших спільнот у соцмережах.

Почнемо з передісторії, але не дивізійників, а того як встановлювалася історична правда у сучасній Україні. Багато хто з нас добре знає, що до Майдану була велика дискусія у суспільстві про те, чию сторону приймала ОУН-УПА. Кульмінацією були 2009-2010 роки, коли почалися активні сутички між різними організаціями та партіями за історичну справедливість. На щастя, Майдан та АТО показали справжнє обличчя Росії та змусили багатьох переосмислити своє ставлення до Радянського союзу, Росії та євроазійської інтеграції. Після розгону студентів на Майдані почали з’являтися червоно-чорні прапори, народ кинувся в книжки та інтернет дізнаватися свою історію. В АТО також доволі часто можна було зустріти бійців з червоно-чорними нашивками, а прапор УПА часто майорів на передовій. Прийнявши закон про декомунізацію, ми назавжди, хоч і не так швидко як хотілося, відходимо від радянського минулого. Зараз вояків УПА визнають на державному рівні. І головне, всі зрозуміли, що дискусія хто за кого воював є абсурдна, бо УПА має відношення до Третього рейху рівно таке саме, що і військо стародавньої Спарти, тобто абсолютно ніяке.

MO6C07YIkE8

Тепер повернемося до дивізії “Галичина”. Це було не перше українське формування на боці Гітлера. “Нахтігаль” та “Роланд” були не тільки першими українськими, а й першими східноєвропейськими військовими формуваннями у складі Третього Рейху. Щоб ви розуміли, ці легіони не просто були частиною, їх готували і ввели до складу Абверу, це була еліта німецької армії. “Нахтігаль” одним із перших зайшов у Львів та зробив все, щоб Стецько проголосив відновлення Української Держави, таким чином легіон показав Гітлеру, що українське питання йому проігнорувати не вдасться. Фюрер Німеччини сприйняв це ледве не як особисту образу і заарештував багатьох учасників проголошення, саме тоді відбулися перші сутички між українськими та німецькими вояками. Гітлер дав зрозуміти свою позицію. Кульмінацією став 1941 рік, коли легіони мали прийняти присягу на вірність Гітлеру, але відмовилися від цього, за що їх було розформовано. Польські, радянські, а згодом й ізраїльські дипломати намагалися звинуватити ці формування в етнічних чистках, злочинах проти людства, але незалежні комісії, в склад яких входили яскраві представники антигітлерівського руху не визнали їх злочинцями. Чому ми згадуємо “Роланд” і “Нахтігаль”? Бо командири цих структур потім займали керівні посади в дивізії “Галичина”.

Весною 1943 Отто Вехтер отримує дозвіл про формування української дивізії на Галичині, а вже в червні того ж року, більше 80 тисяч українців подали заявки з бажанням вступити в ряди нового формування. Потреба була в 18 тисячах, тому робіть висновки. Під час формування, були виставлені умови, що дивізія мала бути українською, повинна мати українські символи, добре озброєння і головне – воювати на території України проти радянських окупантів та не брати участь у придушенні місцевого населення. Не всі умови було виконано, але дивізія не брала участі ні в одній етнічній чистці, про що свідчать рішення багатьох комісій, в тому числі і Нюрнбергського процесу. В липні 1943 року відбувся парад дивізійників у Львові. Їх зустрічали радісно, адже це були місцеві хлопці. Більшість часу “Галичина” відновлювала та зберігала порядок. Більш детальніше можна це побачити в “Огненному колі” Загребельного. Цікавим фактом є те, що “Галичина”, єдина з усіх різнонаціональних дивізій СС, отримала опіку католицьких, а потім і православних священиків.

У липні 1944, через рік після параду у Львові, дивізія у складі 13 корпусу німецької армії потерпіла сильної поразки під Бродами, прикриваючи відхід основного німецького війська. Радянські війська було сильно нацьковано на бій, тим же українцям у складі 1-го Українського фронту казали, що по той бік зрадники і вбивці. На цей бій я не можу дивитися як статист чи історик, адже з обох сторін були українці, і інакше як братовбивчим я не можу назвати те, що відбулося у тому далекому 1944 році. Потерпівши розгрому, залишки дивізії відступили, після чого відправили на переукомплектування. Протягом кінця 1944-початку 1945 українські частини брали участь у боях у Словаччині та Австрії, де проявили себе професійними бійцями та гуманним ставленням до місцевих жителів. Цікавим є і процес зміни назви. Спочатку дивізія була “галицька”, після поразки під Бродами стала “1-а українська”, а у березні 1945 року перейменована на “1-шу Українську дивізію Української Національної Армії”. Очолив УНА генерал Шандрук, якому запропонували приєднатися до КВНР (комітет визволення народів Росії), але на щастя він відмовився і вже 25-го квітня того ж року приймав присягу вже колишньої “Галичини” на вірність Українському народу. Потім дивізія потрапила в полон до англійців і була інтернована до фільтраційних таборів. На звинувачення радянського уряду у військових злочинах та вимозі повернути їх у СРСР, цивілізований світ відповів відмовою та спростував будь-які звинувачення в бік бійців “Галичини”. Варто врахувати, що серед колишній радянських громадян тільки дивізійників не повернули радянській владі.

Наша мета, як покоління незалежності, консолідувати українців, які воювали як у тоталітарних арміях Третього Рейху та СРСР, так і в УПА, які йшли в бій виключно за соборну Україну. Не можна допускати будь-яких протиріч та антагонізмів, що можуть виникнути на цьому фоні, адже вони будуть не на користь українській нації.

Leave a comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Solve : *
28 ⁄ 14 =


shares
Scroll Up